Які антибіотики застосовують для лікування гаймориту?

Запалення придаткових пазух носа найчастіше викликається вірусами. Внаслідок набряку та порушення тиску в гайморових пазухах накопичується серозний інфільтрат. Патогенна флора приєднується пізніше і є причиною вторинного запального процесу і утворенням гною. У гострий період хвороби піднімається висока температура, з`являється головний біль і нежить з рясними гнійними виділеннями.

Для визначення збудника береться на аналіз вміст з носової порожнини, робиться посів на мікрофлору. Після визначення збудника проводиться тест на чутливість патогенної флори до антибіотиків (Антибіотикограмою). Але на отримання результатів цього дослідження буде потрібно час - від 7-10 днів. Тому, щоб вчасно почати лікування гострого процесу і уникнути можливих серйозних ускладнень, призначаються антибіотики широкого спектру дії.

Антибіотики в таблетках. Антибактеріальні препарати можна приймати преорально - через рот, парентерально - в ін`єкціях і інтраназально - краплі та спреї для зрошення носової порожнини. До таблетованими формами відносяться: антибіотики тетрациклінового ряду-макроліди- фторхінолони.

Найбільш поширені препарати тетрациклінової групи - окситетрациклина гідрохлорид, метациклин. Впливають на стафілококи, стрептококи, пневмококи. Надають стійке бактеріостатичнудію, але мають ряд побічних ефектів: нудоту, блювоту, пронос, можуть стати причиною розвитку дисбактеріозу. Препарати мають гепатотоксичність дією і з обережністю призначаються хворим з хронічними захворюваннями печінки, протипоказані дітям до 8 років і при підвищеній чутливості до препаратів тетрациклінового ряду. Мають здатність накопичуватися в зубної емалі при тривалому лікуванні. У ін`єкціях призначаються тільки за показниками і при важких, запущених формах хвороби.

Макроліди мають меншу токсичність. Найбільш поширені при лікуванні гаймориту: азитроміцин, кларитроміцин та еритроміцин, макропен. Препарати цієї групи порушують синтез білка в мікробних клітинах і перешкоджають зростанню інфекції. У великих дозах мають протизапальну дію. Побічні реакції при лікуванні макролидами виникають набагато рідше, ніж при використанні тетрацикліну.

Фторхінолони відносяться до класу синтетичних антибіотиків широкого спектру дії 4-го покоління і призначаються при резистентності (стійкості) патогенної флори до препаратів пеніцилінового ряду. Вони сприяють руйнуванню мікробних клітин на генетичному рівні, і, тим самим виключають розвиток мутацій і зростання нових штамів бактерій, стійких до цього класу препаратів. До групи фторхінолонів входять такі препарати: ціпрофлоксацін- офлоксацін- пефлоксацін- норфлоксацін- ломефлоксацін- флероксацин.

Ліки приймаються в таблетках і сприяють розвитку позитивної динаміки. Але вони мають ряд побічних дій. В період лікування можуть з`явитися болі в животі, нудота, розлад шлунку (пронос), порушується згортання крові. Іноді виникає головний біль і запаморочення, можуть турбувати болі в суглобах. З обережністю призначається лікування фторхінолонами хворим з хронічними захворюваннями нирок. Протипоказання до прийому препарату - епілепсія.

Лікування гаймориту антибіотиками в ін`єкціях. Ін`єкційне лікування проводиться з призначенням антибіотиків пеніцилінового ряду, цефалоспоринів, або аміноглікозидів. Через розвиток резистентності мікробів до пеніциліну і його похідних, частого розвитку алергічних реакцій на ці препарати, їх останнім часом не призначають. При лікуванні гаймориту зазвичай призначаються антибіотики резерву - цефалоспорини 1-го покоління: цефалексин, цефазолін, цефалотин. Препарати цієї групи мають активність по відношенню до пеніцілліноустойчівим бактеріям і не викликають алергічних реакцій. Аміноглікозиди при лікуванні гаймориту призначаються дуже рідко. До їх списку входять наступні антибіотики: стрептоміцін- неоміцін- канаміцін- гентаміцін- тобраміцін- нетілміцін- амикацин.

Препарати мають високу токсичність по відношенню до нирок і печінки. Можуть викликати атрофію слухового нерва.

Важливо: якщо під час курсу лікування з використанням антибіотика-аминогликозида людина помітила, що став гірше чути, необхідно терміново його скасувати і призначити інший антибактеріальний препарат.

При лікуванні гаймориту спільно з антибіотиками призначають, сульфаніламіди залежно від тяжкості захворювання, судинозвужувальні та антигістамінні препарати.

Антітіботікі в краплях. Для боротьби із запаленням застосовують фізіотерапевтичне лікування. У деяких випадках крім загальної антибіотикотерапії показано застосування крапель, до складу яких входить антибіотик місцевої дії. Очні краплі «Цепролет» часто призначаються лікарями для посилення антибактеріальної дії. При тривалому лікуванні з використанням антибактеріальних препаратів призначаються пребіотики (біфідобактерії, біфіформ) і протигрибкові препарати (флуконазол), щоб запобігти розвитку дисбактеріозу і забезпечити нормальну роботу кишечника. Якщо при лікуванні з використанням певного антибіотика протягом 3-х днів не настає поліпшення, його краще скасувати і призначити інший протимікробний препарат.

Схему і тривалість курсу лікування обов`язково повинен призначити лікар. Безконтрольний прийом антибіотиків в результаті самолікування призводить до посилення побічних реакцій, зниження імунітету, розвитку толерантності (несприйнятливості) організму до антибактеріальних препаратів і поразки кишечника внаслідок порушення мікрофлори.

Якщо запальний процес в гайморових пазухах розвинувся в результаті вірусної інфекції, лікування антибіотиками буде марним. В такому випадку краще скористатися народними засобами. Неправильно рекомендоване лікування може спричинити за собою такі ускладнення, як гнійний або серозний менінгіт, некроз предлежащей кісткової тканини з розвитком остеомієліту верхньощелепної кістки з утворенням свищів.